1. Протокол.
  2. Резолюция.
  3. Решение конференции.

ПРОТОКОЛ
Міжнародної конференції «Аграрна країна: прибуткове вівчарство»

13 лютого 2013 року м. Київ

Учасниками пленарного засідання затверджена протокольна група у складі:
Богданова Наталія Василівна, к. с.-г. наук, доцент кафедри технологій, економіки та менеджменту у тваринництві НУБіП України
Ананьєв Володимир Васильович, голова правління ВГО «Асоціація вівчарів і козівників України»

13 лютого 2013 року за ініціативи редакції всеукраїнського ділового журналу «Аграрний тиждень. Україна»,  всеукраїнської громадської організації «Асоціація вівчарів і козівників України», при підтримці Міністерства аграрної політики і продовольства України, Національної академії аграрних наук України, за інформаційної підтримки журналів «Аграрна країна», «Ефективне тваринництво», Національної компанії України (радіостанція «Колос») відбулася
Міжнародна конференція «Аграрна країна: прибуткове вівчарство» в якій взяли участь 346 осіб – представники вівчарських господарств з усіх регіонів України, провідні науковці, викладачі аграрних вищих навчальних закладів, фахівці в галузі виробництва та переробки продукції вівчарства, підприємці з Росії, Австрії, Німеччини, Голландії, Канади, Молдови і Польщі.
Виступали з доповідями і брали участь в обговоренні:
Гетя Андрій Анатолійович, директор Департаменту тваринництва Міністерства аграрної політики і продовольстваУкраїни;
Паночко Микола Миколайович, головний спеціаліст відділу використання земель Департаменту землеустрою, використання та охорони земель Державного земельного агентства України;
Козубенко Олександр Миколайович, керівник групи управління проектами міжнародних кредитних ліній при Національному Банку України;
Геєць Оксана Миколаївна, заступник керівника групи управління проектами міжнародних кредитних ліній при Національному Банку України;
Забудько Віталій Іванович, генеральний директор СП Канада-Росія АК «Дон»;
Михаель Церфйогель, експерт ЄБРР (Австрія);
Туринський Василь Михайлович , д. с.-г. наук, професор кафедри технологій, економіки та менеджменту НУБіП України, президент ВГО «Асоціація вівчарів і козівників України»;
Іванова Галина Борисівна, керівник Центру підтримки  проектів регіонального розвитку Херсонської торгово-промислової палати, провайдер проекту відродження вівчарства в Херсонській області «Золоте руно Таврії»;
Черешинська Наталія Миколаївна, головний редактор журналу «Аграрний тиждень. Україна»;
Ігнатюк Дмитро Миколаєвич, начальник управління АПК Рахівського району Закарпатської обл.;
Похил Володимир Іванович, зав. кафедрою технологій у тваринництві Дніпропетровський ДАУ;
Лотар Ріхтер, Генеральний директор СП «Агенція «Бізнес Україна-Німеччина»
Нежлукченко Тетяна Іванівна, д. с.-г. наук, професор, зав. кафедрою розведення та генетики с.-г. тварин Херсонського ДАУ;
Богданова Наталія Василівна, к. с.-г. наук, доцент кафедри технологій, економіки та менеджменту у тваринництві НУБіП України;
Паларієв Володимир Олександрович,  директор ТОВ «Бородіно-А» (Одеса);
Бойчук Роман Миколайович, керівник ПП «Космацька писанка»;
Рудковський Матвій Валентинович, директор ТОВ "НТЦ" Флеш-Р";
Найдьонова Віра Опанасівна, директор ДПДГ «Асканійське» Асканійської ДСДС Інституту зрошувального землеробства НААН, Герой України;
Кудрик Неля Анатоліївна, Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова НААН – Національний селекційно-генетичний центр вівчарства «Асканія-Нова»;
Тимофійшин Іван Іванович, професор Подільського ДАТУ;
Даниленко Григорій Климович, науковий консультант ДПДГ «Асканійське» Асканійської ДСДС Інституту зрошувального землеробства НААН
Ананьєв Володимир Васильович, голова правління ВГО «Асоціація вівчарів і козівників України».

Всі виступи учасників конференції зводились до того, що основною проблемою сьогодні є ставлення держави  до вівчарства, як до другорядної галузі. Вже прийнято вважати, що відсутність м’ясної і молочної продукції вівчарства не становить загрози продовольчій безпеці держави, а тому і плани виробництва її навіть не визначаються профільним міністерством. Сьогодні понад 90% тварин утримуються на селянському подвір’ї (від 5-30 до 100 голів), продукція виробляється для власного вжитку, і лише незначна її частина потрапляє на ринки. Поодинокі ферми (1,5 – 7 тисяч голів овець) на Одещині і в Криму не в змозі забезпечити стабільних поставок продукції в торгівельну мережу. При тому виробництво продукції занадто дороге. Якщо порахувати вартість реманенту, споруд, вироблення власних кормів, високу плату за орендну землі та інші витрати, то лише на утримання однієї вівці  витрачається 500-800 грн.  і більше на рік.
Висока вартість досліджень, що проводяться ветеринарними лабораторіями (загалом понад 1000 грн. за 1 голову) унеможливлює продаж племінних тварин за кордон і на внутрішньому ринку. Під загрозою зникнення племінні господарства в Україні.
Відсутні програми пільгового кредитування, страхування тварин і виробництва тощо.
Вислухавши доповідачів і обговоривши почуте, учасники конференції  дійшли згоди, що в державі відсутня системна підтримка галузі, а ті кошти, що закладені в бюджеті на фінансування програм розвитку вівчарства на 2013 рік, незначні і не можуть  суттєво вплинути на покращення стану галузі в цілому. При існуючих цінах на зерно, сіно, солому, ветеринарні препарати на отриману від держави допомогу (100 грн. на 1 вівцематку; 3 грн. за 1 кг живої маси зданої на забій вівці) вівчар зможе придбати кормів на 2-3 місяці для годівлі однієї тварини.
У вівчарстві, як і в усіх галузях тваринництва, кількість, якість і собівартість виробленої продукції напряму, і перш за все, залежить від кількості, якості та вартості кормів. Але на відміну від решти травоїдних вівця охоче поїдає понад 600 видів рослин, тож при наявності випасу її утримання може бути значно здешевлене.
В той же час існує проблема невикористання великої кількості сільськогосподарських земель, які мають цільове призначення - для випасу тварин і сінокосіння, перебувають у власності держави (землі запасу), і у жахливому стані.
Багаторічне (понад 20 років) невикористання і відсутність на цих землях травоїдних тварин, постійне спалювання бур’янів тощо – все це згубно впливає на родючість ґрунтів, погіршує загальний екологічний стан. Внаслідок недбалого, негосподарського ставлення до земель запасу щороку з кожного гектара зникає від 700 до 1500 кг гумусу. На більшості степових територій вміст гумусу вже нижчий за середній нормативний рівень. Дослідження, проведені науковцями в  степах Криму, в Херсонській і Луганській областях у 2007 – 2012 роках доводять, що на чверті чорноземів вміст гумусу становить менше 3%. Лише в Криму близько 200 тисяч га земель запасу не використовуються (понад 100 тисяч га ріллі, 84 тисяч га пасовищ). На 21,9% цих площ вміст гумусу досить низький < 2%, а в Ленінському, Красноперекопському, Роздольненському і Сакському районах понад третини степових територій мають гумусу менше 1%, і тепер, на заходи щодо підвищення кількості гумусу до середнього рівня в деградованих ґрунтах агротехнічними засобами знадобиться 5-7 років і 450 мільйонів гривень.
Науковці підрахували, що на відтворення родючості деградованих степових територій власник і розпорядник земель, тобто держава, мала б щороку витрачати протягом 3 – 10 років від 1000 до 2500 грн. на 1 га .
Певна річ, що таких коштів в державному Бюджеті марно шукати.  Відсутні матеріальні ресурси на відтворення родючості земель, відтак - відсутні  державні програми збереження ґрунтів.
Але зволікання з вирішенням цієї проблеми призведе до остаточної втрати таврійського степу, перетворення його на пустелю. У подібному стані степові території в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізький, Донецькій і Луганській областях.
Виправити таку жахливу ситуацію можливо і швидше, і в набагато дешевший природній спосіб. Достатньо розмістити на цих землях певну кількість травоїдних тварин.
Планомірне, науково обґрунтоване впровадження екологічно сумісного сільського господарства та створення нових природоохоронних територій сприятиме якнайшвидшому збільшенню степового біорозмаїття, відтворенню родючості ґрунтів.
Впровадження на землях запасу випасного скотарства вигідне, перш за все, державі. В помірно недовгий термін і без зайвих витрат  значно поліпшиться стан ґрунтів, а тваринники отримають доступ до значно дешевих і поживних кормів.
Для того слід переглянути політику аграрного міністерства щодо державної підтримки вівчарства зокрема і тваринництва взагалі. Слід вживати заходи щодо спрощення та здешевлення процедури отримання тваринниками земельних ділянок для виробництва кормів і випасання худоби.
Сьогодні межі всіх земельних ділянок категорії запасу відомі, визначені на мапах, більшість з них винесені в натуру на місцевості. Тому, при наданні таких земельних ділянок у користування тваринникам реальна вартість робіт, пов’язаних з документальним оформленням  є незначною.
Учасниками Міжнародної конференції «Аграрна країна: прибуткове вівчарство» прийнято рішення звернутися до керівних органів держави з вимогою терміново перейти від імітації до реальної підтримки тваринництва, в тому числі вівчарства і козівництва.
Необхідно терміново вживати радикальні заходи щодо припинення знищення українських чорноземів.

Для оформлення документів Конференції призначено робочу групу в складі:

Ананьєв В.В.
Богданова Н.М.
Іванова Г.Б.
Нежлукченко Т.І.
Ріхтер Л.
Туринський В.М.
Церфйогель М.

РЕЗОЛЮЦІЯ

Міжнародної конференції
«Аграрна країна: прибуткове вівчарство»

Учасники конференції одностайно заявляють: - стан, в якому сьогодні перебуває вівчарство розцінюємо, як критичний, який дедалі погіршується.
Ще в гіршому стані опинилися землі запасу сільськогосподарського призначення.
Ситуація, що склалася, вимагає впровадження термінових заходів щодо збереження родючості степових територій і оптимізації використання земель сільськогосподарського призначення.
На відновлення екологічного балансу методом підсіву багаторічних культур піде не одне десятиліття інтенсивних заходів, і знадобляться величезні матеріальні витрати, від 500 до 1000 гривен на 1 га на рік.
Найбільш перспективним і менш капіталомістким є випасне скотарство. Застосовуючи цей метод, можна добитися бажаного результату значно швидше і з найменшими витратами з боку власника землі. Розроблені з урахуванням фізіологічних та біологічних особливостей овець, чітко організовані заходи дозволять в найкоротші терміни  (5-7 років) не лише зупинити процеси деградації ґрунту, але суттєво поліпшити їхню родючості.
Для реалізації цього методу знадобиться велика кількість жуйних тварин, у тому числі  овець, як основних споживачів більшості природних кормів степового походження.
Але в умовах переходу до ринкової економіки різко скоротилося поголів'я худоби  усіх напрямів продуктивності, зменшилося виробництво усіх видів продукції, погіршилося матеріально-технічне оснащення, кадрове і наукове забезпечення галузі. До того ж, серед інших галузей тваринництва, вівчарство виявилося найменш захищеним від економічної нестабільності, що зумовило значне скорочення чисельності поголів'я, а у деяких регіонах України - і майже повну його ліквідацію.
За роки переходу до ринкових відносин загальне поголів’я овець скоротилося більше ніж у вісім разів. Відбулося (хоча в дещо меншій мірі) скорочення основного поголів'я племінних овець. Великотоварне виробництво продукції вівчарства практично зникає; основне поголів'я овець ? більше 90% від загальної чисельності - утримується в особистих  господарствах населення. В отарах припинено ведення селекційної роботи щодо якісного поліпшення поголів’я овець, немає попиту, і практично, припинився племінний продаж поголів'я. Цінні племінні тварини реалізуються на м'ясо. Галузь втратила кадри фахівців і робітників, а наукове забезпечення паралізоване. Таким чином, нині сформувалася необхідність в реанімації вівчарства як галузі, яка без допомоги і підтримки держави виявилася на межі зникнення.
Не буде  перебільшенням твердження, що сучасне вівчарство - стратегічна галузь народного господарства, оскільки є важливою сировинною базою для багатьох галузей промисловості, а також має важливе природоохоронне і соціальне значення. Вона забезпечує зайнятість і життєздатність населення у багатьох проблемних природно-кліматичних зонах України. Тому відновлення оптимального поголів'я овець - одне з актуальних завдань. Можливості для їх вирішення є. В Україні, окрім природних пасовищ, високопродуктивних порід овець, є ще господарства, які успішно працюють і в нових умовах досягають значних результатів.
Є попит на вітчизняну продукцію тваринництва, що швидко зростає.  Є переробна промисловість, що ще збереглася.
Є, нарешті, вчені, фахівці, кадри, що чабанують, які, зберігаючи національно-регіональні традиції, можуть і люблять працювати з вівцями.
Але сьогодні потрібно враховувати, що при втраті поголів'я овець на 20-30% на його відновлення знадобиться близько 10 років, а понад 30% - до 40-50 років.
При наших втратах важко говорити про повне відновлення чисельності овець найближчим часом. Тому необхідно терміново вирішити основне питання: як зберегти овець, що залишилися, в зонах традиційного їх розведення - унікальний генофонд вітчизняних порід, на створення якого витрачено багато фізичної та інтелектуальної праці.
Території Азово-Чорноморського регіону мають великі можливості для відновлення потенціалу галузі.
Турбота про якісний стан земель  покладається на власника і користувача.
Контроль якості і правильного використання земель здійснює екологічна і земельна інспекції. Важелями впливу на недбалого власника є приписи і штрафи.
Абсурдна ситуація складається із землями запасу і резервного фонду, які є державною власністю.
Районні державні адміністрації, в чиєму підпорядкуванні знаходяться землі запасу, у тому числі і пасовища, не мають засобів для підтримки і поліпшення родючості цих земель. В той же час передати придатні для випасу і сінокосіння земельні ділянки в користування тваринникам не поспішають. Створюється враження, що ті, хто сьогодні є розпорядниками  і охоронцями основного народного надбання, свідомо і наполегливо його знищують.
Південний регіон України, зокрема Херсонська, Одеська та Запорізька області, є таким, де в малій кількості ще збереглися вітчизняні породи овець. Однак, у зв’язку з різким скороченням поголів’я овець асканійських порід, хронічним недофінансуванням наукових установ та дослідно-племінних господарств, гостро постає проблема збереження генетичного потенціалу українського вівчарства, як бази для подальшої роботи з виведення нових продуктивних порід овець.
Якщо сьогодні цьому питанню не надати належної уваги та не забезпечити додаткову державну підтримку племінних господарств Півдня, Україна остаточно втратить овець асканійських порід.
Вищезазначену проблему необхідно вирішувати в комплексі з іншими проблемами відродження вівчарства Півдня України. Шляхом до цього може стати програма створення спеціального кластеру в рамках проекту «Золоте руно Таврії», що започаткований Херсонською торгово-промисловою палатою.
Херсонщина має повний комплекс умов для створення такого кластеру: наукова база (Інститут степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» ? Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства, Херсонський державний аграрний університет), племінні господарства (Дослідне господарство «Асканія-Нова», Дослідне господарство «Маркеєво», Українсько-німецьке племінне підприємство «Асканія-Генетик», Вищу школу бонітерів, ДП Дослідне господарство «Асканійське», «Червоний чабан»), багаторічний досвід та культуру ведення вівчарства, позитивні екологічні фактори, порозуміння та підтримку обласної влади усіх рівнів.

Міжнародна конференція
«Аграрна країна: прибуткове вівчарство»

ухвалює:

1. Довести до відома Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної республіки Крим, обласних рад, обласних державних адміністрацій і інших органів влади і місцевого самоврядування, що державна Програма розвитку тваринництва, як одного з ведучих і перспективних напрямів аграрного сектору економіки України, є пріоритетним завданням для забезпечення продовольчої безпеки держави і формування сировинної бази легкої промисловості.
Вважаємо, що для  досягнення соціальної і економічної стабільності на теренах сільських районів України, з певних природно-кліматичних і соціально-економічних умов, доцільна інтенсифікація розвитку пасовищного тваринництва, зокрема вівчарства.
Головною умовою успішного розвитку, як аграрного сектору економіки, так і степових територій є збільшення чисельності поголів'я сільськогосподарських тварин, наявність фінансової підтримки господарської і наукової діяльності щодо селекції овець вітчизняних порід. (негайно)

2. Для відновлення родючості деградуючих земель, підвищення ефективності використання степових ресурсів потрібно закріпити пасовища і сінокоси за тваринниками (юридичними і фізичними особами). Для цього необхідно вирішити питання надання в користування земель запасу і  резервного фонду, встановивши мінімальну плату за користування землею на рівні земельного податку терміном 10 років.Всі роботи, пов’язані з розробкою і виготовленням технічної документації, виділення земельних ділянок, передачі їх користувачам і реєстрації прав користування здійснити за рахунок держави. (2013 рік)

3. Щоб уникнути подрібнення земель запасу на окремі ділянки, що спричиняє «перевипас», вибивання ореолу трав, конфлікти між користувачами земельних ділянок необхідно закріплювати землі запасу  за об'єднаннями тваринників - суб'єктами господарської діяльності, такими, як сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, об’єднання дрібних фермерських і особистих селянських господарств тощо, за умови організації ними  громадських, сертифікованих культурних пасовищ і наявності, в перспективі, овець - не менше 4 голів на 1 га угідь; великої рогатої худоби - не менше 20 голів на 100 га, належним чином обстежених і зареєстрованих. Це дозволить організувати науково обґрунтоване управління пасовищами. (2013 рік)

4. Для підвищення рівня інвестиційної привабливості галузі необхідно забезпечити за рахунок державного бюджету України часткову компенсацію інвестицій сільськогосподарським товаровиробникам-тваринникам ? 50% вартості будівництва і реконструкції вівчарських і козівничих ферм і комплексів, високотехнологічних відгодівельних майданчиків, за умови наявності у них не менше 1000 вівцематок (500 кіз), не менше 5000 тварин на відгодівлі.
Встановити компенсацію в розмірі 50% вартості  за придбане устаткування вітчизняного виробництва для вироблення і переробки продукції вівчарства і козівництва господарствам і кооперативам заумови наявності не менше 1000 овець (500 кіз). ( починаючи з 2014 року)

5. Конференція рекомендує підтримати пропозицію щодо створення на Херсонщині вівчарського кластеру «Золоте руно Таврії» та долучити до розробки відповідної програми Херсонську торгово-промислову палату, Асоціацію вівчарів та козівників України, наукові установи, керівників господарств, що зацікавлені в удосконаленні існуючих та виведенні нових порід овець тощо.
Просити Мінагрополітики та продовольства сприяти залученню до створення кластеру «Золоте руно Таврії» європейських експертів, вітчизняних та іноземних інвесторів, а також клопотати перед Держінвестпроектом щодо включення проекту «Золоте руно Таврії» до Національного проекту розвитку тваринництва.

6. Міністерству аграрної політики і продовольства України, Державному земельному агентству України, ВГО «Асоціація вівчарів і козівників України», ВГО «Асоціація фермерів і приватних землевласників України»  до  15 квітня 2013 року доопрацювати пропозиції і підготувати проект урядової постанови щодо виконання цієї ухвали.

Протокольна група:

Ананьєв В.В., голова правління ВГО «Асоціація вівчарів і козівників України»
Богданова Н.В., к. с.-г. наук, доцент кафедри технологій, економіки та менеджменту у тваринництві НУБіП України

Яндекс цитирования Рейтинг@Mail.ru