Згідно з рекомендаціями Інституту харчування, раціональна норма споживання м'яса усіх видів в рік на одну людину складає 82 кг . Українці за рік споживають м'яса в середньому 45 кг . В сучасному світі основним джерелом м'яса є сільськогосподарські птиці та тварини, а саме: свині, велика і дрібна рогата худоба, кролі тощо.

Багатовікові спостереження за вівцями не виявили жодного випадку захворювання цих тварин на туберкульоз або рак. Доведено, що вживання м'яса ягняти пригнічує розвиток та, навіть, знищує пухлинні клітини в організмі людини. В Німеччині ягнятину обов'язково включають до раціону харчування дітей, широко застосовують при профілактиці та лікуванні туберкульозу, онкологічних і психічних захворювань. Лише 18 % молодих мам в Україні годують своїх дітей до 1 року грудним молоком, а козине молоко майже стовідсотково подібне до материнського жіночого. Ще до нашої ери Клеопатра вже знала про цілющі властивості козиного молока, а культура споживання його і тепер в Україні дуже низька. Цілющі властивості притаманні виробам з натуральної овечої вовни і козиного пуху.
В усьому світі спостерігається поступове збільшення чисельності овець. Сьогодні їх налічується близько 1,2 млрд. голів. Виробляється вовни немитої (3,04 млн. т) і чистої (1,85 млн. т), баранини (9,8 млн. т), молока (10,1 млн. т), каракулю (10 млн. шкурок).

За наявністю поголів'я і загальними виробничими показниками першість посідають Китай, Австралія, Нова Зеландія, Англія, Росія, Аргентина. У світовому виробництві м'яса доля баранини становить 4,2%. На одну людину на рік в світі виробляється баранини 2,8кг, а в Україні на душу населення за рік вівчарі виробляють лише 300 грамів овечого м'яса.

В Україні ще на початок Х VIII століття розвивалося два напрями:
а) тонкорунне вівчарство, яке базувалося на крупних поміщицьких господарствах перед якими ставилося завдання забезпечувати сировиною вітчизняну суконну промисловість;
б) грубо-вовнове вівчарство - задовольняло сім ' ї м'ясом, бринзою та сирами, вовною, овчинами та смушками.
На захисті вовнового напряму продуктивності вівчарства завжди стояла Держава.

1705 р. - Перші успіхи у виробництві вовнових сукон. Петро І говорив: «Сукна делаются и умножаются сие дело изрядно», «Я сделал себе кафтан к празднику из своего сукна»
1711 р.- Відмінена бартерна і введена грошова торгівля вовною і сукнами.
1715 р.-Указ Петра І «Сукна и мундиры покупать у русских»
1720 р. - Указ про створення великих племінних вівцеферм, поблизу Астрахані, Пензи, Романово-Борисоглібська, Волинська  і  Полтави та в багатьох місцях Малоросії.
Одночасно заохочується будівництво суконних фабрик, запрошуються майстри з-за кордону.

За 300 років вівчарство України зазнало 4 злети і 5-те найглибше падіння.

Розквіт та занепад в галузі можна пояснити різними історичними потрясіннями, революціями, війнами громадського війська та голодомором, але найдовший останній, 20-ти літній період занепаду вівчарства України не піддається логічному осмисленню і поясненню. Ще не так давно, від початку сімдесятих до кінця дев'яностих років минулого століття, кількість овець в Україні дорівнювала 10,6 мільйона голів. Головними постачальниками кормів були пасовища. А основною продукцією вовна. Станом на 1 січня 2012 року кількість овець вже становить 1 197 400 голів, в тому числі: на долю сільгосппідприємств припадає 340,7 тис. голів; в господарствах населення утримуються 856,7 тисяч овець. При тому, 97,7% загального поголів'я - 941 600 голів зосереджені на півдні і сході країни: на Одещині 355200 голів; в Криму від нещодавніх 1,06 мільйонів овець залишилося 347 900 голів; з колишніх 980 тисяч лише 27 000 голів залишається на Херсонщині; 30 700 овець в Миколаївській області; Донецька область має 58 100 голів; в Луганській області налічується 28 000 овець; в Запорізьких степах сьогодні лише 27 700 овечок; в Дніпропетровських – 27 100 голів; 26 900 овечок знайшли притулок на Харківщині.

Щоправда, у селян Закарпаття за цей період кількість овець збільшилася. Завдяки збереженню місцевих традицій і розвитку регіональних програм підтримки галузі вдалося зберегти і, навіть, приростити поголів'я до 128 тисяч (відповідно у населення 107 200 голів, а в підприємців 20800 голів). На решті території п'ятнадцяти областей України залишилося по одній вівці на 160 мешканців.

В Україні нараховується більше 650 тис. гол. кіз молочного і комбінованого напрямів продуктивності. 95% їх розводяться у селянських господарствах від 1 до 50 гол. За останні 10 років з'явилися вже племінні і товарні фермерські господарства від 50 до 500 голів: «Семеро козлят», Агрофірма «Шахтар», «Золота коза», «Бабині кози», «Гобзов», «Від Дерези», «Чисті ключі» та інші. Є вже бажаючі в Україні організувати більш потужні племінні і товарні високотехнологічні ферми майбутнього з виробництва та переробки як молока так і козлятини з поголів'ям від 500 до 5000 тис. козематок. В Європі і Світі ефективно функціонують ферми на 500, 1000, 2000, 5000, 7000 і більше дійних кіз на одному майданчику.

На відгодівельних майданчиках одночасно вирощуються на м'ясо по 30-50 тис . ягнят. Організація такого виробництва потребує багатомільйонних довгострокових інвестицій, окупність яких настане протягом 7-10 років. Приміром, для створення одного високотехнологічного модульного підприємства з виробництва високоякісної ягнятини і баранини на 25 тис. голів щорічно (на власних кормах), за розрахунками фахівців потрібно витратити 20 мільйонів? Для забезпечення такого підприємства ягнятами знадобляться 20 репродуктивних ферм по 3000 вівцематок кожна. Будівництво нових ферм (або реконструкція наявних) обійдеться ще 30- 35 мільйонів? Нажаль сьогодні, без суттєвої державної підтримки таке будівництво не можливе.

Досвід минулих років, коли існували державні дотації на вироблену вовну та на збережену і прирощену вівцематку і ярку старше 1 року, доводить, що на збільшення поголів'я овець в 2006-2009 рр. щороку на 7,5% витрачалося відповідно по 70 мільйонів гривень. Сучасний економічний стан в Україні не дозволяє, навіть, розраховувати, що дотації будуть відновлені.

Обіцяну вівчарям на цей рік і заплановану Міністерством аграрної політики і продовольства України державну підтримку селяни навряд чи дочекаються. Документ «застряг» на узгоджені в Міністерстві Економіки України. Тож, чи варто сподіватися, що незабаром на прилавках з'являться цілющі і недорогі ягнятина і козине молоко вітчизняного виробництва.

Чи може найближчим часом така галузь сільськогосподарського виробництва, як вівчарство взагалі зникне? І це при тому, що вівчарство і козівництво України має усі передумови і для відродження:

  • 300 літню історію формування тонкорунного вівчарства.
  • Національний селекційно-генетичний центр з вівчарства «Асканія – Нова» і вищу школу бонітерів.
  • більше як 100-літній досвід удосконалення існуючих та створення нових порід і типів овець.
  • залишки провідних племзаводів та племрепродукторів асканійської м'ясо-вовнової, тонкорунної і цигайської породи
  • новостворений племрепродуктор породи Мериноланшафт.
  • сотні тис. га. невикористаних пасовищ Азово-Чорноморського коридору Степу від Дунаю до Керчі, а також Лісостепу та Полісся.

Великий гріх цим не скористатись!
Нині проблема стабілізації і відродження вітчизняного вівчарства і козівництва, збільшення виробництва продукції галузі є важливим завданням у збереженні продовольчої сировинної безпеки України. Для її вирішення необхідно, щоб держава уважніше відносилася до потреб і запитів вівчарів.
Існуючий спосіб державної підтримки галузі вівчарства неефективний, бо не вирішує основної мети – збільшення і покращення якості виробництва; зменшення витрат на виробництво кормів, утримання тварин і переробку продукції. Натомість він стимулює хіба що зростання корупції і розкрадання бюджетних коштів.

Селянам потрібно дати землю під пасовища, пільгові кредити і «вольную» від перевіряючих хоча б на 10 років. 

Головне, в нас є історичний досвід і бажання відродити цю галузь тваринництва.
Використаємо цей шанс, і буде в Україні 10 млн. овець і 1 млрд. пропозицій на експорт!

Голова правління АВІКУ Володимир АНАНЬЄВ

Яндекс цитирования Рейтинг@Mail.ru