Досвід формування м’ясного напряму у вівчарстві

Важливою біологічною особливістю овець, яка визначає їх широке розповсюдження та високу корисність, є велика пластичність у пристосуванні до різних кліматичних і господарських умов. Вівця має велику продуктивність, відносно швидкий темп розмноження, у неї доволі швидка скоростиглість і здатність найбільш повно в порівнянні з іншими видами сільгосптварин використовувати грубі та пасовищні корми.

 Але за останні 10 років чисельність поголів’я овець на планеті скоротилась на 4%, а виробництво вовни - на 17%. Разом із тим зросли обсяги виробництва баранини і овечого молока (відповідно на 6,8 і 2,6%). Причиною скорочення чисельності поголів’я овець у багатьох країнах, перш за все, є те, що овеча вовна на споживчому ринку витісняється штучними і синтетичними волокнами. При цьому дешеві пасовища для овець розорюються і засіваються технічними культурами, а спеціалізоване м’ясне і молочне вівчарство розвивається дуже повільно.
Вівчарство України теж опинилось у кризовому стані, значно скоротилось поголів’я овець, у 1,5-2 рази зменшились показники продуктивності й відтворення тварин. В країні майже зруйновані вівцеферми, втрачено планову і не опановано ринкову систему продажу продукції вівчарства.
Можна сказати, що світова практика господарювання не знала таких аналогів скорочення поголів’я й продукції в жодній галузі тваринництва навіть у найважчих кризових ситуаціях, як це сталося в українському вівчарстві, що перебуває на межі самоліквідації. Ще в XIX столітті Україна виступала найпотужнішим світовим центром розвитку вівчарства й задовольняла як внутрішні потреби у вовні та баранині, так і експортувала цю продукцію в країни Європи.
Нині власне виробництво України не забезпечує внутрішній споживчий ринок за такими стратегічними видами продукції як вовна, сукно, м'ясо, сири та молочні продукти. Переробна ж промисловість перебуває в залежності від імпортерів, держава витрачає валютні кошти на зазначені товари.
Вирішення цієї важливої проблеми потребує більш глибокого осмислення ролі й значення вівчарства в народногосподарському комплексі країни, переорієнтації його на виробництво найбільш необхідних та економічно вигідних видів продукції і формування ринків її збуту, організації повноцінної кормової бази з урахуванням специфіки галузі, покращення існуючих і виведення нових порід овець, які відповідають сучасним потребам, розробки та впровадження нових енерго- і ресурсозберігаючих технологій виробництва продукції галузі вівчарства.
Повне забезпечення населення м'ясом, яке є важливим джерелом повноцінного білка, є нині однією з найбільш актуальних і важко вирішуваних проблем світової економіки. Як світовий, так і вітчизняний досвід з великою переконливістю свідчить про те, що в умовах XXI століття м'ясна проблема не може бути розв'язана без корінної перебудови різних галузей тваринництва, у т. ч. вівчарства.
Для вирішення цього завдання в державі потрібно не лише подальше вдосконалення системи виробництва баранини і ягнятини, а й створення розвитку спеціалізованого м'ясного напряму в галузі.

На жаль, в нашій країні таких спеціалізованих порід овець м’ясного напряму продуктивності немає. Щоправда, завдяки кропіткій праці наукових співробітників і фахівців сільського господарства в деяких регіонах України створені високопродуктивні стада напівтонкорунних овець шляхом складного відтворювального схрещування тонкорунних і прекосованих маток з імпортними баранами м’ясо-вовнових порід. Але чисельність їх дуже мала.
Науково-дослідна робота по створенню високопродуктивних стад з м’ясного напряму здійснюється також і у Дніпропетровській області. Використовуючи баранів-плідників олібс, шароле та тексель на вівцематках асканійської м'ясо-вовнової породи дніпропетровського типу отримано значну кількість помісного поголів’я, що характеризується доброю енергією росту та значними ваговими кондиціями.
У зв’язку з вищезазначеним, а також враховуючи важливість забезпечення переробних підприємств додатковою високоякісною м'ясною сировиною, є важливим проведення комплексних досліджень по встановленню якісних характеристик і товарно-технологічних властивостей м'яса, отриманого від овець м’ясо-вовнового напряму продуктивності різного походження.

Враховуючи скоростиглість м'ясо-вовнових овець та їх помісей, виробництво баранини економічно вигідно при забої на м'ясо молодняка в рік його народження. Найбільш об’єктивними показниками, які характеризують м’ясну продуктивність, є забійна маса та забійний вихід.
При вивченні м’ясної продуктивності нами був проведений контрольний забій піддослідних баранчиків. Встановлено, що в аналогічних умовах годівлі та утримання всі помісні баранчики піддослідних груп, незалежно від походження, мають тушки округлої компактної форми, характерної для скоростиглих м'ясо-вовнових овець. Відкладений жир рівномірним шаром покриває всю поверхню туші. Незначні безжирові ділянки спостерігалися лише у овець дніпропетровського типу асканійської м'ясо-вовнової породи.
Помісний молодняк віком 12 місяців має забійний вихід на рівні 47,6-50,4% в залежності від походження. Помісі мають достатньо високий забійний вихід, що характеризує їх як тварин з підвищеною енергією росту.
Високий рівень забійного виходу спостерігається на породі шароле, де в 12-місячному віці маса туші перевищує 30 кілограмів. Така інтенсивність накопичення живої маси спостерігається також і в інших помісей, де в річному віці маса туші становить 28,1 кг і більше, що на 4,5-10,4% перевищує рівень м’ясності АМД.

Таблиця 1. Забійні якості баранів різних генотипів


Варіанти схрещування

Передзабійна жива маса,
кг

Маса туші,
кг

Маса внутрішнього жиру, кг

Забійна маса,
кг

Забійний вихід,
%

АМДхТ

59,02±2,1

29,7

0,92

28,8

48,8

АМДхШ

63,78±3,1

33,4

1,23

32,1

50,4

АМДхОЛ

57,0±2,4

28,1

0,97

27,1

47,6

АМДхАМД

54,9±2,6

26,9

0,57

26,3

46,7

На підставі проведених досліджень слід зазначити: туші всіх забитих баранців 12-місячного віку мають добре розвинену м’язову тканину і достатньо виражене рівномірне відкладання підшкірного жиру та були віднесені до першої категорії за вгодованістю згідно ГОСТу 7596-81. Водночас у баранчиків генотипу шароле краще розвинені м’язи та виражені жирові відкладення по всій поверхні тушок, аніж у інших генотипів.
Після охолодження тушу зважували та проводили сортовий розруб за анатомічними частинами (на 6 відрубів згідно ГОСТу 7596-81). Баранячі тушки помісних генотипів розподіляли на два торгові ґатунки. До першого ґатунку відноситься спинно-лопатковий, тазостегновий та поперековий відруби із загальним виходом 92,5-94,5%, до другого - заріз, рулька, задня гомілка із загальним виходом 5,5-8,6%.

Таблиця 2. Ґатунковий склад туш овець


Показники

АМД

F1Т

F1Ш

F1О

кг

%

кг

%

кг

%

кг

%

Маса туші

26,9

100

29,7

100

33

100

28,1

100

Маса I ґатунку

24,8

92,5

27,68

93,2

31,5

94,5

26,02

92,6

в т.ч. відруби:
- спинно-лопатковий

10,7

43,1

12,4

44,8

14,26

45,3

11,53

44,3

- тазостегновий

6,12

24,7

9,03

32,6

10,93

34,7

7,62

29,3

- поперековий

7,98

32,2

6,25

22,6

6,31

20,0

6,87

26,4

Маса II ґатунку

2,4

8,6

2,02

6,8

1,9

5,5

2,08

7,4

в т.ч. відруби:
-  заріз

 

0,77

 

32,0

 

0,78

 

38,7

 

0,75

 

39,5

 

0,73

 

35,1

-  рулька

0,68

28,3

0,62

30,7

0,59

31,4

0,61

29,5

-  задня гомілка

0,95

39,7

0,62

30,6

0,55

29,1

0,74

35,4

За результатами розділу туш піддослідних баранів на відруби нами встановлено, що помісний молодняк має виповнену тазостегнову частину тулуба. Так, тазостегновий відруб помісних баранчиків шароле та тексель становить 32,6-34,7% від м’яса I ґатунку, що на 8-10% відповідно більше за чистопородний молодняк АМД.
М'ясо I ґатунку помісного молодняка на 65,6-70,7% представлене спино-лопатковим та поперековим відрубами.
Для найбільш повноцінної оцінки рівня м’ясної продуктивності піддослідного поголів’я нами визначався встановлений морфологічний склад туш. Обвалювання трьох туш від кожної групи дозволило встановити співвідношення м’якоті та кісток.

Таблиця 3. Морфологічний склад туш баранців


Показники

АМД

F1Т

F1Ш

F1О

кг

%

кг

%

кг

%

кг

%

Маса охолодженої туші

26,9

100

29,7

100

33,4

100

28,1

100

Склад у туші:
-   м’якоті

21,4

79,2

24,18

81,4

27,56

82,5

22,5

80,1

-  кісток

5,0

18,6

5,02

16,9

5,27

14,8

53,06

18,0

-  сухожиль

0,59

2,2

0,5

1,7

0,57

1,7

0,54

1,9

Вихід м’якоті на 1 кг передзабійної маси

0,389

-

0,409

-

0,432

-

0,395

-

Нашими дослідженнями виявлено, що відносна маса м’якоті у тушах помісних баранців по шароле та текселю складає 82,5 та 81,4% відповідно, тоді як м’якоті в тушах чистопородних АМД на 22,4% і 11,5% менше відповідно до вищезазначених помісей.
Об’єктивним показником інтенсивності накопичення м’язової тканини, а також рівномірного і пропорційного її розвитку є вихід м’якоті на 1 кг передзабійної живої маси.
Вихід м’яса у піддослідного молодняка знаходиться на рівні 389-432 г на 1 кг передзабійної живої маси, при цьому помісі перевершують чистопородних АМД на 5,0-11,1%, що підтверджує їх значну скоростиглість.
Отже, переваги помісних баранчиків над чистопородним молодняком АМД були в кращих забійних якостях (сортовий склад туш і вихід м’яса). Ознаки, що використовуються в селекції для підвищення м’ясної продуктивності, були успадковані від баранів інтенсивних м’ясних порід при використанні поглинального схрещування з проявом ефекту гетерозису.
Враховуючи результати досліджень, слід відмітити: покращення рівня м’ясності у овець асканійської м'ясо-вовнової породи дніпропетровського типу можливе за рахунок використання баранів-плідників м’ясних порід шароле і тексель.

№1 - олібс, №2 - шароле, №3 - тексель, №4 - АМД

Яндекс цитирования Рейтинг@Mail.ru