Стан та перспективи розвитку тонкорунного вівчарства в Херсонській області

Вівчарство – галузь, яка займала провідне місце серед інших галузей продуктивного тваринництва. Однак чисельність поголів’я овець в усьому світі зменшилася майже на 140 млн. або на 11,6 %. Україна у цьому не є винятком. У 2010 р. у державі залишилося близько 1,1 млн. голів овець, або 11,9 % порівняно з 1991 р (8,4 млн. голів), при подальшому зниженні.

Нинішня криза вівчарської галузі в Україні зумовлена диспаритетом цін на окремі продукти, особливо вовну, яка донедавна була одним із найголовніших джерел надходжень. Окрім того, ця галузь була найбільш усуспільненою (95 % її фондів знаходилося у державному секторі), мала значно більшу державну підтримку, ніж інші галузі тваринництва і була зорієнтована на виробництво вовни, а такі продукти, як м’ясо, молоко, сир-бринза мали незначний попит і задовольняли потреби лише населення тих регіонів, де традиційно його споживали.

Херсонська область історично була основною зоною розведення овець в Україні. Вона має різноманітні племінні ресурси з високим, набутим впродовж багатьох десятиліть, генетичним потенціалом продуктивності.

На сьогодні вівчарство області також знаходиться у кризовому стані. Поголів’я овець з 630,5 тис. голів у 1995 році скоротилося по всіх категоріях господарств до 72,8 тис. голів (на 1.10.2011 року). Крім того, разом зі зменшенням поголів’я овець відбулося і зниження виробництва вовни, кількість якої з 2166 т. у 1995 році скоротилася до 183 т. у 2010 році.     

У загальній структурі порід пріоритетне місце має асканійська тонкорунна  (73,5%). Вівці цієї породи давали 45% всієї вовни, що вироблялася в Україні, в т.ч. тонкої 66%. Завдяки своїм племінним і продуктивним якостям вона мала значний вплив на створення та розвиток тонкорунного вівчарства на території України та за її межами. У 1993 році в ній затверджено таврійський внутріпородний тип овець, який характеризувався підвищеною продуктивністю та поліпшеними якостями вовни.  Генетичні ресурси представлені поголів’ям чотирьох племінних заводів – ДПДГ “Асканія-Нова” Чаплинського, ДПДГ “Асканійське” Каховського, ВАТ “Червоний чабан” та ЗАТ “Красний чабан” Каланчакського районів. Це тварини з високим потенціалом продуктивності, що дає можливість відродити мериносове вівчарство в господарствах області та підвищити його конкурентноздатність.          

В той же час подальший розвиток галузі тонкорунного вітчизняного вівчарства в Україні потребує значного поліпшення генофонду. Стабільно низькі закупівельні ціни на вовну в світі та Україні зокрема і підвищення їх на баранину спрямовує селекційну роботу з вівцями таврійського типу на більш повне використання біологічного потенціалу їх м’ясної продуктивності.

Крім того дані світового ринку вовни переконливо свідчать про великий попит і ціни на тонкі (18,0–20,0 мкм) і середньотонкі (21,0-23,0 мкм) сортименти вовни, яку використовують для виготовлення високоякісних костюмних тканин.

Тому, в подальшому, у провідних племзаводах породи селекція буде спрямована на створення на базі таврійського типу асканійської тонкорунної породи нової мериносової породи овець комбінованого напрямку продуктивності з двома типами – з супертонкою вовною та підвищеною живою масою тварин.

Яндекс цитирования Рейтинг@Mail.ru