Перспективи відновлення вівчарства в Херсонській області

До 90-х років минулого століття економіка вівчарства базувалась на виробництві вовни. Її частка в загальній вартості продукції сягала 70-80%. Цьому сприяли відносно високі закупівельні ціни на вовну і стійкий попит на продукцію вовнопереробної промисловості. Селекційні програми удосконалення тонкорунних та напівтонкорунних порід овець розроблялися з урахуванням економічної значимості вовнової продуктивності і були спрямовані на покращення її кількісних та якісних показників.

Тривала криза аграрного сектору економіки України негативно вплинула на розвиток тваринництва, зокрема вівчарства. В останнє десятиріччя воно опинилося в критичному стані: катастрофічно зменшилося поголів’я, знизились показники продуктивності та відтворення, галузь залишається збитковою, немає гарантованих і прийнятних для виробників ринків збуту продукції овець. Чисельність овець впала з 9 млн. у 1990 р. до 1,2 млн. у 2011 р. Вівчарство перетворилось на дрібнотоварне і більше 70% тварин утримується у господарствах населення.

До сприятливих факторів для розведення овець у степовій зоні можна віднести наявність великих площ с.-г. угідь, тривалий період пасовищного утримання – до 10 місяців, наявність великої кількості відходів від переробки продукції рослинництва, відносно дешеві концентровані корми. Несприятливими є високий ступінь розораності земель, віддаленість та розкиданість природних кормових угідь по території, короткий період наявності зеленого травостою (у липні трава висихає).

Історія розвитку вівчарства в Херсонській області нараховує більше 200 років і за цей період на зміну розквіту приходили тяжкі кризи. Ще в недалекому минулому область мала розвинуту галузь, і досі залишається племінною базою мериносового, м’ясо-вовнового та каракульського вівчарства. Створені тут унікальні генотипи пристосовані до непростих умов регіону і позитивно зарекомендували себе протягом тривалого періоду використання.

Світовий досвід свідчить, що з підвищенням інтенсивності використання земель вовнове вівчарство стає збитковим і тому витісняється іншими видами господарської діяльності (рослинництво, вирощування свиней тощо). Все це стосується і Херсонщини, де на 1 січня 2011 р. залишилося лише 40,0 тис. голів. На жаль, це закономірно, оскільки інтенсивне землекористування несумісне з вовновим напрямком, а воно завжди було домінуючим в нашому регіоні.

В цих умовах вівчарство може бути конкурентоспроможним лише у випадку, якщо воно переорієнтується з вовнового на м’ясне при підвищенні кількості і якості всіх видів продукції, яку продукують вівці. Тож першочерговим напрямом залучення інвестицій є нарощування потенціалу виробництва ягнятини та молодої баранини, попит на які з року в рік зростає.

Цій вимозі в повній мірі відповідають породи м’ясо-вовнового і м’ясного напрямів продуктивності, важливою біологічною особливістю яких є скоростиглість, плодючість, інтенсивний ріст і розвиток, висока трансформація корму в продукцію, можливість використання тварин для господарських цілей в ранньому віці. Ефективне використання кормів, висока якість м’ясної продукції визначають загальну спеціалізацію цих порід на виробництво м’яса за рахунок реалізації молодняку в перший рік його життя.

Основним методом збільшення виробництва м’яса овець в існуючих умовах є отримання помісних тварин. Це дозволяє покращити ознаки м’ясної продуктивності аборигенних порід овець шляхом використання ефекту гетерозису при міжпорідному схрещуванні. При цьому використовуються плідники м’ясо-вовнових та інтенсивних спеціалізованих м’ясних порід овець, які мають добру спадковість м’ясного напряму, а вівці вовнового напрямку продуктивності – в якості материнської основи. Це дозволяє ефективно використовувати наявне поголів’я, яке пристосоване до агроекологічних умов Херсонщини.

Інтенсифікація вівчарства при виробництві ягнятини передбачає раннє відлучення ягнят. За таких умов на пасовищах будуть утримуватися чистопородні вівцематки з ягнятами до 2-х місячного віку і їм додатково буде згодовуватися зерно. У віці 2 місяці помісних ягнят будуть відбивати та інтенсивно відгодовувати до відповідних кондицій. В кінцевому результаті маємо високоякісну вовну від вівцематок, ягнятину від їх потомства та ефективне використання кормових ресурсів.

Україна сьогодні забезпечена генотипами овець різних напрямів продуктивності, окрім м’ясного. Тому виникає необхідність придбання плідників м’ясного напряму продуктивності з метою промислового схрещування та створення нових вітчизняних генотипів овець. Здійснення цих заходів повинно відбуватися системно, із залученням наукових установ.

Впровадження такої системи ведення господарства дозволить відродити вівчарство на новому рівні та зайняти гідне місце в тваринництві України. Все це дає підстави сподіватися, що вівчарство в Херсонській області має не лише славне минуле, а і багатообіцяюче майбутнє.

Яндекс цитирования Рейтинг@Mail.ru